З 1962 року світова спільнота визначила 
кожну другу неділю вересня
Міжнародним днем пам’яті жертв фашизму
саме тому, що у цьому місяці відзначаються
дві дати, пов’язані з Другою світовою війною:
день її початку і день  її повного завершення.

Більше двох мільйонів осіб було вивезені з України до  Німеччини на примусові роботи.

В роки окупації жителів Хмельниччини спіткало ще одне страшне лихо – примусове вивезення людей до Німеччини. Тяжку працю, насильство, голод, холод, зневагу людської гідності, постійну загрозу життю – ось що зустріли невільники на чужині. Своє горе та тугу за рідним краєм виливали «остарбайтери» у невільницьких піснях. В одній з них, написаній нашими земляками у 1943 році, є такі рядки:

 «Ой, у місті Бомберзі дзвони задзвонили

Нашу Варку подруженьку тут похоронили

Ой, подруженько, наша мила, що ти наробила.

У час такий на Новий рік, ти нас засмутила

Сумуємо ми без тебе у далекім краї

А ще гірше на Вкраїні, де тебе чекають

Не чекайте мої рідні, і ти рідна мати

Я зосталась в Німеччині повік вікувати.»

За роки окупації гіркої долі, вивезених на фашистську каторгу зазнали 117230 тисяч жителів області. В моєму селі Красноставці за роки війни на фашистську каторгу було вивезено 486 односельчан у тому числі 298 жінок.  Ті, що повернулися з Німеччини, з примусових робіт, залишили багато свідчень та спогадів, про ті страшні роки. У своїй роботі я хочу привести деякі з них.

Явище депортування до німецького рейху та ув’язнення відбувалося з 1941 по 1944 рр., на просторах колишнього Радянського Союзу., то причинами таких дій були:

• Залякати населення на окупованих територіях;
• Нестача робочих рук для промисловості та сільського господарства Німеччини;
• Зменшити населення на окупованих територіях;
• Вивести до Німеччини найбільш активну частину населення – молодь.

Ці дії тривали в процесі гострої боротьби, проти німецько-фашистських загарбників. Наслідки депортації важко відбилися на здоров’ї, психіці наших односельчан. Багато з них тепер важко хворіють.