Моє село красується під сонцем…

 

Моє село, немов вінок барвистий

Красується під сонцем золотим,

Та й назва в нього гарна, промениста

Так люба і дорослим, і малим.

 

Хто народився й виріс в Красноставцях,

Ніколи не забуде рідний край.

Хоч піснею, хоч думкою прилине,

В подільський чарівний розмай.

 

А люди в нас чудові, працьовиті,

Від діда – прадіда іде наш славний рід,

А дітвора яка талановита,

Старається учитися як слід.

 

Зростає гідна зміна в Красноставцях

Садочок, школа, мудрі вчителі.

І розлітаються, як птахи діти

По українській чарівній землі.

 

Подяка ветеранам.

Честь і хвала  Вам, ветерани!

Ваш подвиг вічний і могутній,

Безсмертний, славний, незабутній

Він заслуговує пошани.

 

Село ви наше захищали.

На землю падали грудьми,

Неначе  матінка крильми,

Від зла її обороняли.

 

Хоч  є ще рани на душі

Від різних спогадів війни.

Та залишились ви людьми,

Вкраїни рідної сини.

 

Завжди ми гордимося Вами,

Уклін вам щирий до землі.

Візьміть ці квіти  в знак пошани

Шановні наші, дорогі!

 

Сніховська Сніжана, 11 клас

Красноставська ЗОШ І – ІІІ ступенів

Моя Чемеровеччина

 

Це край прекрасний, де я родилась.

Де виросла й тепер живу.

Тут моя зірка засвітилась,

Його найбільше я люблю.

 

У ньому є безмежні ріки,

Ставки глибокі,  і густі ліси.

Природа  манить і пташині крики,

Ти не побачиш більшої краси!

 

Куди не кинеш оком – скрізь простори.

Усе росте, і квітне,  і буя.

Шумлять в гаю замріяні діброви –

Це все Чемеровеччина моя!

 

Сніховська Сніжана 11 клас

 

МОЄ  СЕЛО

                                             Маленька крапелька величної держави –

Моє село, багато є таких!

        Зазнало лиха, бідувань і слави

      Воно живе і вічно буде жить!

Нашому селу близько чотириста п’ятдесят років, різні версії є про його назву.

Що давним – давно в нашій місцевості йшла битва, багато воїнів загинуло у ній, а кров їхня стікала до ставків. Після тієї битви через місцевість проходив мандрівник. Вразило його те видовище, всі ставки були червоними, «красними» від крові.    Красноставці, так звуть моє село, зручно примостилося біля швидкоплинної річки Жванчик, затіненої верболозами.   Це частина моєї рідної Вітчизни, покровителька батьківського роду, моя відрада і надія, мої сподівання і звертання. Село добрих і працьовитих людей, які прагнуть зробити його зручним і впорядкованим.   У ньому я народився, пішов до школи, тут моя рідня, друзі і знайомі. Дуже гарне село навесні, коли цвітуть  сади, і влітку, коли будинки потопають у зелені і квітах.  Через усе село в’юнко в’ється, мов стрічка, бруківка – щлях, що єднає нас із районним центром – Чемерівцями.   Я живу і пишаюся своїм селом, воно в мені, бо будить думку і гріє душу, дороговказ і майбуття моє.                                                                                Я уособлюю Чемеровецьку землю, що повнить світлом наш небокрай, чесних, порядних людей і є дивом калиновим, чарами барвінковими. 

                                      Головко Тарас, 7 клас                                        

Твір-есе на тему: ,,Осінній  ліс “.

Ceло … Рідне моє село. Тут я народилась, тут  проходить  моє  дитинство .

У моєму селі  дуже красива природа. Є місця  просто чарівні  і казкові  . В таке місце ми  ходили  на екскурсію  до осіннього лісу . День видався  погожий ,сонячний, теплий, подував  легенький  вітерець  . А вдалині  грав  дивовижними  барвами  осінній  ліс . Кольори  вражали  своїм  розмаїттям .У  високому синьому небі пливли  білі  хмарки .

           Осінній  ліс  радо  зустрів  нас , привітно шурхотів  різнобарвними    листочками. Ми качались по сухому листі і раділи , сміялись, обсипались ним . І раптом   настає тиша  . Краса  зачаровує  , і  хочеться  помовчати . Зачарувала  краса нас  білокорою берізкою . Ми стояли і  спостерігали  як  пустотливий  вітерець розчісував  берізці  коси , грався  забіяка ніжними  листочками  , видзвонював  на  всі лади . А вона пишалась , немов наречена . Білокора  мавка  тягнулася до сонечка , загадково  посміхалась .

    А  біля берізки  красувався  величний  дуб-велетень . Своїм  гіллям він сягав  до неба . Простягав  красень  у різні  боки  свої  розлогі  віти . Він , немов  вартовий, охороняє  тишу осіннього лісу . Чарівна  берізка  почуває  себе  спокійно біля  дуба .

  А ось з-під ніг вискочила руденька білочка  і  побігла на  високу сосну . А ми й не   помітили  , що вона була  поруч ! Такого ж  кольору , як і осінь ! Що вона робила тут  ? Може , горішки  заготовляла ?  Вона  справжня  господиня , готувалась до зими .    

Гарно в лісі , але  час додому . Ми  збирали  найяскравіші  листочки  і  робили  з них  букети  , щоб  принести  у свої  оселі . Осінь збудила  в кожного  з  нас  дивні , бентежні  почуття  .  Ми  йдемо щасливі , але мовчазні ,   на душі  трохи  сумно ,  хоч  і чарівно .  

 

                    Твір-есе на тему: ,,Берегами річки Жванчик “.

Село… Рідне моє село. Потопає  воно  у зелені трав і пахучих квітів. Розташоване село в низовині по обидва боки річки  Жванчик. Тут я народилась, тут  проходить  моє  дитинство.

         У моєму селі  дуже красива  природа. Є місця  просто чарівні  і казкові . В таке місце ми  ходили  на екскурсію . Там  між  красунями – вербами  і  високими  тополями  протікає  повноводна  річка  Жванчик . Назва села походить від  гарних  ставів, які знаходяться у центрі села.

Краса  зачарувала  нас   річкою, в  якій  вода  була  чиста та прозора, переливалась  і  співала,  на воді  вигравали  веселі  сонячні  зайчики . Ми  дивились  і  думали : що таке вода? Вона  без  кольору  і  смаку, але без  неї  ніхто не обходиться. Ось  собачка п’є, а ось  пташечка  прилетіла  водички  попити, а там великі білі птахи – лебеді, які будують своє гніздо для майбутніх пташенят. Вода – це  життя . Тому  треба  дуже  берегти  всі  річки   від  забруднення. 

Гарно  біля  річки, але  час  додому . Ми  зривали  пахучі  квіточки  і  робили  з  них  букети, щоб  принести  у  свої  оселі. Поверталися   щасливі та радісні від побаченого.

 

«Берегами річки Жванчик»

Головатюк Марія Ігорівна

3 клас

 

Нове знайомство Живчика Лимончика та Грушки (казка)  Теплого літнього вечора троє друзів сиділи на веранді, дивилися на зорі і пили свій улюблений напій «Живчик». І раптом Лимончик запитав: - Друзі! А ви чули, що на заході нашої країни, на Хмельниччині, є також наші родичі? - Ні? Відповіли Живчик та Грушка.  – А де вони живуть? - А живуть вони у чудовому смт. Чемерівцях. Там надзвичайно родючі поля, пишні сади, екологічно чисті джерела. А саме головне, що там веселі і привітні люди, які завжди дбають про добробут інших. - Ти такий обізнаний Лимончику. Звідки така інформація? - Просто зайшов на сайт райдержадміністрації. А ще там незабаром буде свято міста. І ми всі запрошені! - Ура! Клас! Нарешті ми зустрінемось – радісно заплескала у долоні Грушка. - Дорога не близька, тому лягаємо спати, а завтра вирушаємо у подорож! Ще довго не могли заснути у своїх ліжечках троє друзів. Все мріяли про подорож, про нові знайомства, про пригоди та перешкоди які зустрінуться на їхньому шляху. Ще довго кожен з них уявляв своїх родичів із Чемеровеччини, а також людей, які приносять іншим радість виготовляючи свою продукцію. Наступного дня із першим промінчиком сонця друзі вирушили у похід. Знаючи, що дорога далека, тому взяли саме необхідне і, звичайно, свій улюблений напій «Живчик». Багато незнайомих міст вони пройшли, побували у знаменитих музеях Хмельниччини, відвідали історичні місця краю. І ось нарешті довгоочікувана мить зустрічі про яку так мріяли. Гостинна Чемеровеччина зустріла Живчика, Лимончика та Грушку квітучими садами, гарними сходами ячменю та лагідними усмішками нових друзів. Головко Богдан учень 9 класу